Церква св. Миколая існувала в Білій Церкві вже в першій половині XVII ст. Перша згадка про неї містилася в дарчих написах на двох Євангеліях, подарованих 1637 р. Павлом і Семеном Шкридловичами. 1706 р. гетьман Іван Мазепа започаткував нову кам’яну церкву замість дерев’яної, однак закінчити будівництво не встиг. Її два приділи були добудовані вже греко-католиками, а сама церква протягом 1715—1725 рр. була соборною. Тоді ж було засновано і братство св. Миколая, яке існувало до кінця XVIII ст. Можливо, що під опікою братства була і школа, про яку є численні згадки. Парафія св. Миколая скасована 1839 р. З того часу доля цієї церкви була складною. 1842 р. її майже повністю розібрали, очевидно, на цеглу для будівництва корпусів Білоцерківської гімназії. Приділ, який було збережено, лишався в занедбаному стані. 1852 р. священик Петро Лебединцев спромігся його відбудувати. Однак пізніші дослідження професора Миколи Петрова засвідчили, що від старовинної церкви лишилася тільки одна стіна, а все інше є будовою 1852 р. Згодом до церкви прибудували невеличку господарчу споруду. В такому вигляді церква св. Миколая дійшла до нашого часу і хоча ця пам’ятка церковної архітектури є пізнішою за часом будівництва, вона традиційно вважається найдавнішою спорудою в місті і є символом історії Білої Церкви. Настоятелями церкви св. Миколая впродовж 1778—1838 рр. були священики з роду Павловських.